Наша Церква має 15 років молільника, який турбується про неї на небесах. 25 лютого 2000 р. відійшов в оселі Всевишнього син Лемківської землі, батько вірних УАПЦ Патріярх Димитрій. Подаємо спогади про світлу Постать Патріярха Владики Макарія
Коли людина залишає нас та відходить у вічність, то чим більше років віддаляє нас від цього, тим ми частіше задумуємося і усвідомлюємо, наскільки багато вона робила. Часто себе картаємо, що не мали повного послуху, не завжди розділяли горе і радість, не переживали ці миттєвості життя разом. Патріарх Димитрій жив Церквою, хотів суттєвих перетворень, проте часто не мав повної підтримки єпископів і священиків, бо вони були противниками СОБОРНОЇ Церкви. Він ніколи не хотів применшувати ролі священика, а навпаки. Мета Його Святості - щоб духовенство і миряни були єдиною родиною. Він мріяв про те, щоб священики піклувалися про людей не як про прихожан, а як про парафіян, як про близьких родичів. Турбота про людей - його кредо. Пам'ятаю ті трудні часи патріаршества Святійшого Димитрія, особливо час першого і другого президента, коли наша Церква була в повній ізоляції. Ми свідомі того, що за ревну, змістовну і красномовну проповідь Патріарха чи на Різдво, чи на Великдень трансляцію переносили на 1-шу або 2-гу годину ночі, щоб люди не чули тих слів. Але всі знали про проповідницький і душпастирський дар Патріарха. Коли я був чи на Рівненщині, чи на Волині, всі чиновники завжди при розмові схвально розповідали про нашого Патріарха, вони були зачаровані Його словами. Доводиться і тепер чути спогади вірних на Півдні України, де були часті візитації Його Святості. "Ваш Патріарх молодець. Всі читають з листочків, а Він так трепетно говорить, що душа переповнюється емоціями від почутого",- казали представники влади у Херсоні чи Миколаєві. Мораль слова - це сила Патріарха Димитрія. Пам'ятаю часті висловлювання патріарха Димитрія: "Я не є адміністратор". Він був набагато більше, аніж адміністратор: душпастир, історик, іконописець, мистецтвознавець. Мені приходилося разом із Ним багато їздити на візитації по Львівщині, Вінниччині, Тернопільщині. Де б ми не були, Він знав, з якого року церква, іконостас і хто там був служителем. Всі зачаровувалися тим рівнем пам'яті. Це був живий приклад тягнутися до вершин і для молодих іподияконів, які часто супроводжували нас при різних поїздках. До Києва ми часто їздили поїздом, і про всі міста, а то й селища, які проїжджали, можна було почути з уст Патріарха, який там храм, коли освячений, який іконостас, які цінні історичні ікони в ньому. Його Святість дуже любив досліджував древні ікони й іконостаси, дерев'яні і муровані церкви, їхню архітектуру. Патріярх цікавився і досліджував стародавні кам'яні хрести. Він часто сідав на велосипед, їздив по селах і фотографував їх. Патріяарх Димитрій міг жителям сіл сказати в якому році приблизно був цей хрест встановлений, за якого священика і вказати місце де він стояв до комуністичної або сталінської руйнації. На мою думку, в теперішній нашій Україні є Патріарх, предстоятелі, багато міжконфесійних владик, але немає і, напевно, не буде подібного до Патріарха Димитрія. Він молиться за нас і нашу Церкву, щоби ми жили як одна родина, щоб священики піклувалися про парафіян, як про рідних людей, а миряни допомагали духовенству у різних складних ситуаціях, молиться, щоб наша Церква зайняла гідну нішу у Помісній Українській Православній Церкві.
